Дорога - завжди.Поки дихаємо - є.Тільки б не забути : що б не робив - то дорога.Куди приведе? Одні бачать цілі,інші - навмання.І не знати,що краще : шлях вироблений мізками,чи той,яким керує серце.І де утакому випадку точки відліку?Як на мене : усе,до чого причетне серце,суть істини.Дозволяє залишатись собою.Важкий шлях.Не всім під силу.
Ця думка Люко Дашвар про дорогу настільки зачепила,що я не можу не написати її тут.Стільки роздумів..Багато погодиться краще вибирати шлях серцем,але чи справді це так?
Дозволяє залишатись собою. Ці три слова справді багато значать..Залишатись собою будь-де і будь-коли..Не надягати масок..Просто бути таким як є.І багато ви бачили таких людей?Особисто я одиниці ..І це сумно,бо коли тільки знайомишся з людиною в тебе одне враження.А потім воно видозмінюється в кращу чи гіршу сторону,рідко коли воно не змінюється..
Обставини змінюють нас? Роблять сильнішими чи слабшими? Напевно краще б сильнішими,але все одно змінюють.Людям легше на все і на всіх забити,а не бути собою.Це ще одна маска пофігіста,якому на все наплювати..Але найгірше,це коли дійсно всі думають,що це тільки маска байдужості , а насправді так і є. Не будьте байдужими пофігістами і залишайтесь собою)
Ти знаєш, дуже хотілося би завжди залишатися собою. Але іноді виникають такі ситуації, коли це практично нереально. Маска байдужості - то явище, з яким, на жаль, вже майже всі змирилися. Печальна тенденція до зростання пофігізму, але то правда.
ВідповістиВидалитиНу так.Набагато легше натягнути маску і всьо ок..=)
ВідповістиВидалити